Frankivsk 1.0 (demo version)

Варто зазначити, що не відчуваю жодного сорому, коли пробую написати про Івано-Франківськ, майже зовсім не знаючи, що то за місто. Ті франківчани, які погодилися щось розказати про Станиславів чи навіть провести екскурсію, говорили, крім чогось очікуваного й загальновідомого, щось таке, що було ніби лише їхньою приватною справою, щось у стилі «але я собі ще так думаю, що…». Якимись своїми спостереженнями про місто я намагався ділитися із місцевими, аби ті допомогли мені зрозуміти, що з тих усіх моїх роздумів може мати хоч якусь логіку і чи я часом не забагато собі вигадую про місто, у якому живу лише один тиждень. Мене вислуховували, ніхто не заперечував, але ніхто, зрештою, особливо не коментував того, що я спостеріг і про що хотів нарешті розказати. Тепер розумію, що Франківськ – то таке місто, у якому нема нікому справи до тебе. Тобто навіть не так: Франківськ – то таке місто, у якому нема нікому справи до того, що ти думаєш про Франківськ. Але ці обидві тези є правдивими – що одна, що інша, їх я не випадково сплутав, бо ж думати про ІФ (Франківськ, Франкіуск, Станиславів, Станіслав) – то щоденна справа кожного тут. Бути у Станиславові і не думати, де ти є, або принаймні не мати на увазі, де ти є, – це нонсенс. Цього тут би не зрозуміли.

Усе, що раптом почнеш говорити про це місто, виявиться цілковитою правдою. Нещодавно приїжджали до мене львівські друзі, я їм навіть спромігся зробити екскурсію. На щастя, вони вже забули усе, що я говорив, коментуючи побачене у Станиславові. Лиш я впевнений, що кожен із них тепер зміг би провести екскурсію ще кому-небудь. І у кожного то вийшло би якось по-особливому. Зрештою, для цього навіть не довелося би хтозна-що розказувати. Екскурсії у Франківську мусять починатися і закінчуватися оцими-от словами екскурсовода: «(Але) я собі ще так думаю, що…»

Тому (я собі ще так думаю, що) Франківськ не є таємничим, не має чогось такого, чого було б неможливо зрозуміти. У той же час було б неприпустимо сказати, що Франківськ – простий, як двері. Хоч простота – то величезна перевага цього міста і цих людей. Але ще такий важливий момент: є дуже (занадто) багато способів зрозуміти що-небудь, що стосується Франківська.

Спостерігаючи за усім, за чим лиш можна спостерігати, не завжди можеш зрозуміти, що саме з того, що відбувається, є типовим для Франківська, а що – винятковим. Аж потім чуєш від когось: он той пан такий-то, він тут постійно, а тут відбувається таке-то, а у цьому ресторані ніколи не побачиш нікого з молодих, а тут час від часу можна ще щось чи когось там застати, а якщо прийти он-сюди тоді-то, то можна побачити таке-то і т.д.

Є таке, що мене вразило. Якщо йти «стометрівкою» у напрямку, протилежному до Вічевого майдану, то у якийсь момент може здатися, що далі мусить бути вихід до моря. Зранку чи ближче до обіду це відчувається найбільше. Попереду – якісь відблиски, горизонту чітко не видно. Відчувається, що там далі – море, що йдеш просто до моря. Ще й дивишся, як безліч людей ідуть в тому самому напрямку, що й ти, безліч усіх цих відпочивальників, а ще хтось іде навпроти тебе, тобто повертається звідти, аж хочеться порозпитувати, як там на морі, чи хвилі сильні, чи вітру нема, чи вода тепла, чи багато людей зараз на пляжі.

Зізнаюсь, що приїзду до Івано-Франківська я чекав приблизно так само, як хтось чекає повноліття: здається, що от воно раптом відбудеться, станеться, і тоді в один момент все мусить змінитися, негайно і раптово має трапитись щось зовсім нове. Але хтозна-яких змін не відбулося (це я і про повноліття, і про приїзд до Франківська). Лиш після тижня перебування тут, у «Франику», розумію, що демонстраційна (ознайомлювальна, пробна) версія Frankivsk 1.0 страшенно мене потішила.

Але я собі ще так думаю, що… далі, мабуть, буде ще цікавіше, що буде ще й Frankivsk 1.0 (full version), Frankivsk 1.1, Frankivsk 1.2 і т.д.

Ромко ЧИХАРІВСЬКИЙ,

гість письменницької резиденції

«Станіславський феномен»


Comments: