Про простір і час, а також богів та людей

Кілька есеїв, що компонують цей текст, не мають визначеної структури. Есеми переходять із одного в інший і доповнюють їх розуміння. Цей фокус я вигадала, щоб знівелювати свою особисту читацько-письменницьку дилему: я не люблю великих форм, але в писанні надто захоплююся красою слова, щоб покинути спроби виписатися так далеко, як тільки можна. Це трохи схоже на завоювання нових територій — діставшись до межі описаного на картах світу, мої війська просуваються вглиб аборигенних земель, куди, можливо, хтось раніше уже завіз порох і сифіліс.

Тому кілька есеїв, що компонують цей текст, вільно можна розбивати на частини, або упорядковувати нові із розрізнених абзаців. Гарно буде, якщо Текст все ж сприйметься цілісним. Так само гарно буде, якщо хтось розкришить його і складе для себе заново в іншій послідовності. Цитати, якими він подрібнений, призначені утримувати мою увагу біля канви есею. Це миготливі вказівнички для самої себе, що не дозволять мені переступити край брукованої дороги і стати на вогку і звабну стежину абсолютної уяви.

Якщо комусь цікаво, я давно не була така щаслива як зараз, коли пишу це.

Наталя Єрьоменко, письменниця, гість резиденції «Станіславський феномен», організованої Літературною агенцією «Discursus» та ГО «Форумс»


Comments: