Записки бортового журналу

«Що може бути менше
і що може бути більше,
ніж простий дотик руки?»
(Уолт Уітмен)

(читати під Valdimar – úti á þekju)

 Позначка у бортовому журналі за жовтень 2014:

«Сьогодні 27 жовтня. Скоро додому. Ненадовго. Валізи можна не розбирати. Але я так і не знайшла відповіді на два питання: як швидко потік іонізованих часточок дістанеться космічного простору 1-го листопада та як швидко моя рука опинеться в твоїй?»

 І настав місяць єднання. І був то жовтень у Станіславові – мандруюча сезонність. Лише за цей місяць можна пережити 3 пори року. До літа і осені я була готова, але чому сьогодні вночі почалась зима? Холодно. Немає взуття, немає пальто, немає ще чогось. В приміщенні всі сплять, а за стіною сусідньої кімнати хостелу чується якесь «казіно Рояль» з 15 чоловік і піснями Грєбєнщікова «нука мєчі стакани на стол!». А вже за мить  наші сусіди стихають (хтось, певно, виходить покурити на вулицю). На годиннику близько 7 ранку. З вікна якесь сяйво сліпить моє напів відкрите око, а за стіною скажений крик: «Рєбята, рєбята! Ето снєг! Снєг!». Відблиски сонячних променів застигли у кімнаті. Може це пальці сонця, може це тінь вітру, може, це твоя рука постукала у вікно?

Є такий термін – «Сонячний вітер». Це потік іонізованих частинок, що викидаються із Сонця у всіх напрямках зі швидкістю приблизно 400 км в секунду. Джерелом сонячного вітру є «сонячна корона» (бачите, навіть у вітру є корона, а у вас немає!). Температура корони Сонця настільки висока, що сила гравітації не здатна утримати її речовину поблизу поверхні, і частина цієї речовини безперервно тікає в міжпланетний простір. А потім вона тікає до мого вікна.

 Позначка у бортовому журналі за жовтень 2014:

«Сьогодні вперше за весь місяць сходила на озеро. Передбачення, яке я сама собі зробила 2 роки тому, про «дім біля озера», виходить, справдилось. Якщо так, то цей лист я адресую Тобі. Я маю попросити Тебе обвести свою долоню, приклеїти пір’я ластівки та присипати лист жовтим пилом. Є тільки одне питання: як твоє ім’я?»

 Знайомлячись з новими людьми, ви мали б помічати, що іноді їх імена наче вітром зносить. Хоча людина-то вам цікава. Цікава. Але щось підхоплює її ім’я і вони втікають. Багато імен зникають. Вони тікають з Сонячним Вітром у міжпланетний простір. Пам’ятати ім’я, називати по імені, не дати їм втікти. Бо з іменем втікає близкість.

У Річарда Бротігана у «Кавуновому цукрі» були такі слова: «…ти гуляв. А навколо росло багато квітів. Це ім’я моє. Може, ти дивився, як тече вода в річці. З кимось, хто тебе любив. Ви майже торкались один одного. Ти відчув дотик ще до того, як він стався. І він стався. Це ім’я моє. Або хтось кликав тебе з далекого далека. Голос звучав луною. Це ім’я моє». Де ти, Ім’я Твоє?

 Позначка у бортовому журналі за жовтень 2014:

«Сьогодні весь день болів старий перелом плюсневої кістки. Чи то космічна погода змінюється? Це схоже на геомагнитні бурі. Сонячний Вітер вкрав Твоє Ім’я, тому я не можу надіслати цього листа. Вибач. Наближається зима. Сонячний Вітер забрав майже все моє ластовиння. Я не знаю, як ти тепер мене впізнаєш. Я не знаю. Я не знаю».

 В 1975 році був такий радянсько-французьский експеримент, який мав назву АРАКС. На меті було створити штучну радіацію і полярне сяйво для вивчення іоносфери та магнітного поля Землі. Експерименти проводились над Архангельскою областю, де і робили штучне сяйво, з електронів, що мали енергію 27 кеВ. Через погані метеоумови, збір даних в оптичному діапазоні частково невдався. Сонячний Вітер не любить нічого штучного, але вчені того не знали.

Можливо Твоє Ім’я підхопив Сонячний Вітер і полетіли вони в Ісландію чи на Фарерськи острови. Бо зараз жовтень – там це найкращий час для перегляду північного сяйва. Час перегляду úti á þekju, час перегляду відкритого освітлення.

 Позначка у бортовому журналі за 1 листопада 2014:

«Я знайшла дім, але в ньому пусто. Я ставлю старий іржавий чайник на комфорку і грію воду. Від когось прийшов лист, але я не пізнаю почерк. У ньому щось сказане «про портал, листя в’язу, дім у моїх долонях, що у твоїх долонях…» Якась нісенітнися. У листі хтось звертається до мене так – «Ім’я Моє». У листі хтось підписався в кінці так –  «Ім’я Твоє. Скоро буду». Що це все означає?»

На цьому обривається бортовий журнал. Можливо, його вкрав Сонячний Вітер.

Анжела Богаченко, письменниця, гість резиденції «Станіславський феномен», організованої Літературною агенцією «Discursus» та ГО «Форумс»


Comments: