«Що може бути менше
і що може бути більше,
ніж простий дотик руки?»
(Уолт Уітмен)

(читати під Valdimar – úti á þekju)

 Позначка у бортовому журналі за жовтень 2014:

«Сьогодні 27 жовтня. Скоро додому. Ненадовго. Валізи можна не розбирати. Але я так і не знайшла відповіді на два питання: як швидко потік іонізованих часточок дістанеться космічного простору 1-го листопада та як швидко моя рука опинеться в твоїй?»

 І настав місяць єднання. І був то жовтень у Станіславові – мандруюча сезонність. Лише за цей місяць можна пережити 3 пори року. До літа і осені я була готова, але чому сьогодні вночі почалась зима? Холодно. Немає взуття, немає пальто, немає ще чогось. В приміщенні всі сплять, а за стіною сусідньої кімнати хостелу чується якесь «казіно Рояль» з 15 чоловік і піснями Грєбєнщікова «нука мєчі стакани на стол!». А вже за мить  наші сусіди стихають (хтось, певно, виходить покурити на вулицю). На годиннику близько 7 ранку. З вікна якесь сяйво сліпить моє напів відкрите око, а за стіною скажений крик: «Рєбята, рєбята! Ето снєг! Снєг!». Відблиски сонячних променів застигли у кімнаті. Може це пальці сонця, може це тінь вітру, може, це твоя рука постукала у вікно?

Є такий термін – «Сонячний вітер». Це потік іонізованих частинок, що викидаються із Сонця у всіх напрямках зі швидкістю приблизно 400 км в секунду. Джерелом сонячного вітру є «сонячна корона» (бачите, навіть у вітру є корона, а у вас немає!). Температура корони Сонця настільки висока, що сила гравітації не здатна утримати її речовину поблизу поверхні, і частина цієї речовини безперервно тікає в міжпланетний простір. А потім вона тікає до мого вікна.

 Позначка у бортовому журналі за жовтень 2014:

«Сьогодні вперше за весь місяць сходила на озеро. Передбачення, яке я сама собі зробила 2 роки тому, про «дім біля озера», виходить, справдилось. Якщо так, то цей лист я адресую Тобі. Я маю попросити Тебе обвести свою долоню, приклеїти пір’я ластівки та присипати лист жовтим пилом. Є тільки одне питання: як твоє ім’я?»

 Знайомлячись з новими людьми, ви мали б помічати, що іноді їх імена наче вітром зносить. Хоча людина-то вам цікава. Цікава. Але щось підхоплює її ім’я і вони втікають. Багато імен зникають. Вони тікають з Сонячним Вітром у міжпланетний простір. Пам’ятати ім’я, називати по імені, не дати їм втікти. Бо з іменем втікає близкість.

У Річарда Бротігана у «Кавуновому цукрі» були такі слова: «…ти гуляв. А навколо росло багато квітів. Це ім’я моє. Може, ти дивився, як тече вода в річці. З кимось, хто тебе любив. Ви майже торкались один одного. Ти відчув дотик ще до того, як він стався. І він стався. Це ім’я моє. Або хтось кликав тебе з далекого далека. Голос звучав луною. Це ім’я моє». Де ти, Ім’я Твоє?

 Позначка у бортовому журналі за жовтень 2014:

«Сьогодні весь день болів старий перелом плюсневої кістки. Чи то космічна погода змінюється? Це схоже на геомагнитні бурі. Сонячний Вітер вкрав Твоє Ім’я, тому я не можу надіслати цього листа. Вибач. Наближається зима. Сонячний Вітер забрав майже все моє ластовиння. Я не знаю, як ти тепер мене впізнаєш. Я не знаю. Я не знаю».

 В 1975 році був такий радянсько-французьский експеримент, який мав назву АРАКС. На меті було створити штучну радіацію і полярне сяйво для вивчення іоносфери та магнітного поля Землі. Експерименти проводились над Архангельскою областю, де і робили штучне сяйво, з електронів, що мали енергію 27 кеВ. Через погані метеоумови, збір даних в оптичному діапазоні частково невдався. Сонячний Вітер не любить нічого штучного, але вчені того не знали.

Можливо Твоє Ім’я підхопив Сонячний Вітер і полетіли вони в Ісландію чи на Фарерськи острови. Бо зараз жовтень – там це найкращий час для перегляду північного сяйва. Час перегляду úti á þekju, час перегляду відкритого освітлення.

 Позначка у бортовому журналі за 1 листопада 2014:

«Я знайшла дім, але в ньому пусто. Я ставлю старий іржавий чайник на комфорку і грію воду. Від когось прийшов лист, але я не пізнаю почерк. У ньому щось сказане «про портал, листя в’язу, дім у моїх долонях, що у твоїх долонях…» Якась нісенітнися. У листі хтось звертається до мене так – «Ім’я Моє». У листі хтось підписався в кінці так –  «Ім’я Твоє. Скоро буду». Що це все означає?»

На цьому обривається бортовий журнал. Можливо, його вкрав Сонячний Вітер.

Анжела Богаченко, письменниця, гість резиденції «Станіславський феномен», організованої Літературною агенцією «Discursus» та ГО «Форумс»