Жюстін та Людина-Птах

«…Хижа пташко, хижа пташко,
Летиш на висоті, летиш на висоті,
чи мені віщуєш смерть?»
(Джім Морісон)

 (читати під: Jim Morrison – Bird of pray,
Michael Andrews –The Artifact and Living)

 – Я вийду у вікно, коли ти покладеш слухавку. Тому раджу того не робити.

 Здається, я потрапила в пастку. Ви теж так думаєте?

«Перехрестись, якщо здається», – скаже і визирне з-під ліжка якийсь ефемерний карлик-суфлер у чорно-білому піджаку з ромбами. Але я не можу. Я не можу.

 Я сиджу на ліжку в хостелі «Феномен», малюю у графічному редакторі відеопоезію на вірш дяді Сєрьожи Ж. Я сиджу в останні години дедлайну (як то мені властиво), часу вже обмаль, а малювання комп’ютерною мишкою тільки робить нерви.

Сонячні промені пролізають пальцями між жалюзі. Юля парить по кімнаті, її кучері підстрибують за нею в такт. А я сиджу зі слухавкою біля вуха, бо тепер я – «трієрівська Жюстін», за спиною якої падають мертві голуби. Можливо я сиджу в останні години життя когось, хто говорить зі мною на іншій стороні мотузки, до якої прив’язана пуста мідна бляшанка? Я не знаю. Я не знаю.

 – Слухай… Я поспішаю. Я поспішаю. Як же невчасно… Чому саме зараз ти зібрався стрибати?

 ***

 Про птахів як знамення.

 Відомим фактом є момент опісля кубинської революції, коли пан Фідень Кастро у січні 1959 року записував телезвернення до громадян. Тоді йому на плече сів білий голуб і так просидів дві години. Уявляєте – дві години. Міжнародна преса сприйняла цей випадок як символ миру, але для кубинців він ніс зовсім іншу символіку, бо у релігії «сантерия», яка поширена у нащадків африканських рабів, є таке божество – Обатала (той, хто зліпив людей з глини). Білий голуб уособлює це божество. От тому це було проведінням, знаком згори, небесною благодаттю, крихким ефіром.

 В моєму випадку голуб з’явився далеко не так «благодатно» як у Фіделя. Кілька років тому, до появи всяких «меланхолій», вже було мені знамення у вигляді птаха. Захистивши диплом, я вийшла з університету разом з однокурсницею. Ми сіли на дерев’яну лаву, відчуваючи сильну втому, все ще важко дихалось. Я не пам’ятаю до чого було то питання, але воно звучало з її вуст так: «І що я тепер маю робити?» І точно під дерегуючий змах її руки – перед нами падає замертво птаха. Голуб.

Як думаєте, мертва птаха, що падає перед тобою, то сильно погано?

 Останні пів року я збираю пір’я голубів. Їх стало багацько на дорозі, але я вибираю гарне, охайне, непорохливе і непокоцане. А ви знали, що дорослі особини голубів мають близько 10 тисяч пір’їн? Ви-то розумні, а я от не знала це. Є ще види птахів, пір’їнки яких виробляють спеціальні звуки в польоті. Вони спілкуються за допомогою власних «мелодій». Цікаво, а якби людське волосся вміло творити «музику вітру» під час польоту, то як саме вона би звучала? Ох, люди не вміють літати. Не вміють. Та ви що?

 Років 5 тому я йшла в Києві по вулиці і задивилась на синицю, яка сиділа на табличці «вул. Ярославів Вал 1». Дивитись на неї можна було безкінечно, бо вона виявилась штучною моделлю. Так світ знову серйозно мені збрехав і штовхнув у пастку. В той же час я бачила «застиглих» горобців на підвіконні одного арт-центру та штучного голуба на даху кав’ярні.

Їх розставляв Людина-Птах (мені повелось так його називати). Не перший рік я знайома з ним (на свою голову). Не перший рік ми проводили довгі часи розмов на дроті, з прив’язаними консервними бляшанками на кінцях. Він жив на пару поверхів вище. Тоді він порадив мені збирати пір’я, але не можу вам сказати, для чого.

Ми ніколи не бачились. Він того не хотів.

 Про Людину-Птахаря я вперше почула в дитинстві, в легенді приблизно такого змісту: «…є дім, покинутий з часів пожежі 1969 р. Після неї голуби стали тисячами збиратись на обгорілому даху. Ніхто не розумів чому, поки одного разу хтось не побачив темну фігуру, що рухалась серед маси птахів. І ось, на даху будівлі, поселилось одиноке створіння. Напівлюдина, напівптах. Його прозвали Людина-Птах. Деякі кажуть, що він вилупився з яйця і у нього є дзьоб та хвіст, він харчується листям і хробаками. Другі стверджують, що це людина у костюмі курки – душевно хворий одинак, який робив моделі пташок, розставляючи їх копії по місту. Зграя голубів до сих пір злітаються на кришу покинутого будинку, а це може означати тільки одне – хтось піклується про них».

 ***

 Якийсь ефемерний карлик-суфлер (у чорно-білому піджаку з ромбами) виходить на сцену з червоними лаштунками і читає строфи з вірша Юрка Іздрика:

«…Говори зі мною, говори зі мною,
хай навіть слова ці нічого не змінять…».

 Коли ви говорите з самогубцем по телефону, запам’ятайте кілька правил.

Перше – говоріть і говоріть багато, але вчасно припиніть його маніпуляцію над собою.

Друге – скоріше за все це не самогубець, а дурень.

Людина, що хоче закінчити життєвий шлях майже ніколи вам не зателефонує, що б повідомити про це. Можливо вона навіть не залишить записки і ніхто не дізнається. Знаю 5-х самогубців. Четверо з них живі і всі перед «смертю» телефонували.

Але п’ятий нікому не дзвонив.

 Людина просто одного дня прокидається і виходить через вікно. Все просто.

 – Жюстін, я зараз вийду у вікно. Пташко моя, я хочу літати. Жюстін, Жюстін…

 І кожен голуб потягнув дзьобом за кільце його камізоля. І з кожного кільця витяглась латунна мотузка, що потягла його вгору. Людина-Птах більше не відчувала мештами землі.

Його темне кучеряве волосся розвивалось у потоках повітря, в якому чулась музика слів:

 «…Хижа пташко, хижа пташко,
летиш на висоті, летиш на висоті,
із тобою б полетіти».

 

Анжела Богаченко, письменниця, гість резиденції «Станіславський феномен», організованої Літературною агенцією «Discursus» та ГО «Форумс»

 


Comments: