Жоден про те не шкодує

То був перший справжній сніг за південну зиму. Багатьом здається, що в нас взагалі весь час тепло, але насправді південь, як і північ – локації, що не впираються у один абсолют. Навпаки ж, це місця діаметрально різних погодних умов, мінімально сприятливі для виживання. Як фізичного так і духовного.

Моя група більшістю голосів вирішила, що треба вийти і зробити невелику роботу на вулиці. Відрізків п’ять, метрів по сто. Штани і шкарпетки заправлені у гетри, кросівки туго затягнуті, на футболки одягнуто кофту, на неї вітрівку. Потрібно бути у першу чергу морально готовим. Треба себе переконати, що не захворієш. Треба пам’ятати, що це тільки природно: люди працюють і на вулканах,і на станції Вернадського. Значить і нам нічого себе жаліти і зростати виключно у тепличних умовах.

Стадіон красивий і правдивий під рівним шаром снігу глибиною до моїх колін. Тільки посеред футбольного поля видно у світлі прожекторів самотній слід собаки, що кудись прямувала у своїх справах. А нам треба працювати саме на снігу, щоби вмикались маленькі м’язи-стабілізатори і всяке таке інше. Це є максимальне наближення до природних умов та дуже особливе і корисне навантаження.

Кожна пробіжка – це зусилля над собою. Але зовсім не таке, як, скажімо, у залі з тонами заліза, які ти перетягуєш з місця на місце різними способами. Ні, це інше. Тут легко уявляється собі, що ти справді десь у Карпатах на заготівлі лісу і тобі необхідно якнайшвидше  дістатись села, підняти чоловіків і вести їх витягати твого друга з-під товстенної смереки. До болю в легенях, кожен крок – це ривок через силу, у який ти вкладаєш максимум. І коли би сам, можливо, так би продуктивно не виходило, але поруч друзі, що є рівними тобі. І кожен хоче бути першим серед рівних–primusinterpares. Тож ти рвешся. Але суперництво це праведне і дружнє.

Стерті кросівки проковзують і сніг, набитий у них, холодить такі цінні зв’язки.  Підтримує думка, що влітку ми гоцаємо біля моря на піску у волейбол, а значить взимку маємо робити це. Тому що це усе комплексна дія задля досягнення вищої цілі. Нехай з кожною хвилиною ти відхаркуєш все більше слизу з шокованої носоглотки, роботу треба зробити, як мінімум, щоб самому себе поважати. До того ж, тренер сказала.  І чвакаючи найбільш звичним агрегатним станом води  у взутті, ти повертаєшся до манежу, як гладіатор, що переміг свого персонального лева і якому показали усі великі пальці.

Далі, після заминки ти не одразу виходиш з роздягальні і не одразу прямуєш додому. Ні, дисципліни академічні можуть почекати, тому що саме тут, цих хвилин п’ять і має місце бути найщиріше і найлегше спілкування за цілу добу. Будівля повна пари і тепла. Єдине місце манежу, де не пахне роботою, а вже пахнечистотою. За дверима починаються пори року , тусовка, навчання, лицемірство і фарисейство. Тут же люди, витиснуті фізично, є повноцінні і чисті духовно. Ти виливаєш себе на гумову доріжку, гарчиш, тягнеш і штовхаєш металеву штангу, що, натомість,слухає тебе і розуміє. Навколо тебе мурашник, але ти можеш чути усі свої думки чіткіше ніж у вакуумі.

Мене захоплює фізична культура у всіх її виявах. Захоплює атмосфера на стадіонах і у залах – зібрана і віддалена від усього, що сповнює світ навколо. Людей сюди не примушують йти, вони роблять це з радістю і чекають з нетерпінням, як на першу сигарету зранку,  на молочну кислоту у м’язах, через яку на наступний день навантажені групи приємно нитимуть. До фізичної праці у офісному світі звертаєшся як до старого друга. До якого тікаєш від негараздів і стосунків будь-якого виду, як у тиху гавань. Люди, яких вантажать на роботі, навчанні і вдома,не дивлячись на те, що не мають сил, виходять вечорами на вулицю, і я берусь казати, що жоден про те не шкодує, тому що віддача значно більша за вкладену енергію. Тому що це є місця, де ти можеш робити свою пайку роботи, бачиш результат і через те маєш мотивацію працювати більше і краще.

Ніякого ура-патріотичного заклику у кінці. Не скаржусь, що політизований чемпіонат Європи з футболу мав такий широкий розголос на відміну від чемпіонату світу з атлетики серед юнаків у Донецьку, що закінчився 14-го липня цього року. Навіть не стану іронізувати, з того приводу, що дубль Шеви у ворота шведів має досі ледь не канонічне значення, а встановлення  рекорду України зі стрибків у висоту і перемога майже на всіх етапах Діамантової ліги Богдана Бондаренка, що саме по собі насправді є результатом найвищого спортивного ґатунку і ваги, залишився майже без уваги.

Євген МЕХЕДА,

гість письменницької резиденції

«Станіславський феномен»


Comments: