Адже нудьга — це вторгнення часу у нашу систему цінностей

Адже нудьга — це вторгнення часу у нашу систему цінностей.
Вона переміщує ваше існування в його — існування — перспективу,
кінцевий результат якої — точність і смирення.
Перша, варто зазначити, породжує друге.
(пер. “Похвала скуке”, Йосиф Бродский)

У червні 1989 року тоді-вже-нобелівський-лауреат Йосіп Бродскій виголосив перед випускниками Дармутського коледжу промову під назвою “Похвала нудьзі”. На той час він уже майже двадцять років викладав у різних американських університетах, врешті решт набувши слави вредного і примхливого генія, який може запаркувати свій бежевий мерседес навскіс через три паркувальні смуги. На своїх курсах він задавав студентам вчити напам’ять нелюдського об’єму вірші для диктанту і безжально знімав бали за пунктуаційні помилки. Ті студенти, які не покидали його заняття з відчуттям праведного обурення, приєднувалися до його фан-клубу. Я уявляю кислі або захоплені обличчя випускників Дармуту, коли промова цього пітерського вискочки так упевнено руйнувала уявлення одних і засвідчувала підозри інших про пост-дармутський уклад світу.

Один фотограф-фрілансер з Лондону колись розповідав мені про свою роботу. “Я не з тих творчих людей, які мають спраглу потребу творити, – казав він. – Проте якщо я нічого не робилю більше двох тижнів, то починаю панікувати.” Мій випадок трохи гірший – я не можу витримати і кількох днів. Непереборний ідеал продуктивності в моїй голові змушує мене писати листи з пропозиціями співпраці різним людям, вигадувати нові проекти і події, бачити потенціал речей, який пізніше може бути використаний.

Деякі з вигадок все-таки дочікуються втілення і тоді, коли зникають чари ідеї, коли викриваються всі логістичні та ідеологічні накладки, мені стає цікаво — яка все ж таки була мотивація для цих всіх веселощів (і ще — кому за них тепер нести за них відповідальність).

“Похвала нудьзі” потрапила мені на очі у часи відносної впевненості у майбутньому і дещо короткозорого спокою. Паростки теперішньої тривожності тоді ще не проросли і оскільки це есе об них не зрезонувало, то я несправедливо забула про нього. Час минув, але навіть зараз його краса доступна мені радше на раціональному рівні, ніж на чуттєвому. Я подумки підкреслюю і запам’ятовую окремі фрази, запасаючись ними на чорний день, на день, коли я зрозумію, що таке нудьга. Проблема лише в тому, що мені рідко буває нудно. Поки що я успішно захищаю себе від цього.

Але інколи трапляються збої.

Наталя Єрьоменко, письменниця, гість резиденції «Станіславський феномен», організованої Літературною агенцією «Discursus» та ГО «Форумс»


Comments: